…був вечір… була дорога… не та, якою їздять нововигадані велосипеди… а та дорога, коли ти йдеш власними слідами… коли ти їх втоптуєш все глибше… коли ти втоптуєш себе все глибше… коли ти самовтоптуєшся…

…був сигнал… їй було повідомлення… повідомлення було їй – і то було сигналом для мене… вона натиснула кнопку *пора*… вона натиснула вмикач… той вечір увімкнув мене… то був кулак, що вдарив по червоній кнопці і запустив всі снаряди…

…то була сирена індивідуального самознищення в інших світах… то була сирена глобального порятунку в світі індивідуума…

…дякую, Великий Лу, що спрацювала… що виконала важливу, для мене, місію… виконала, навіть не розуміючи того… дякую, що спрацювала по сценарію… бо якби ми домовлялися перед початком життя, про те, як то має бути – все було б саме так…

…дякую…

…коли настає час – ми знаємо… ми знаємо коли ми знаємо… є ключові слова… ключові знаки, які діють, як пароль, впускаючи нас в ті закутки розуміння, куди досі двері були замкненими… команди, які дають нам впевненість і сили діяти так, а не інакше, в той момент… створюючи таке середовище, де сумнівам не прожити і однієї тисячної секунди…

…я знаю…

…я увімкнувся…

…я розігнався, як ніколи… я розігнався на стіну… мене не хвилює, що буде опісля… мене не хвилює, що буде опісля, бо мене не особливо зацікавлювало те, що було до… можливо, я проб’ю те, об що бився головою все життя… а можливо, я розіб’юсь об те, що не могло все життя пробити мене… яким би не був кінець – я готовий…

…я увімкнувся…

…це прощання…

…це прощання з моїми прощаннями…

…це кінець…

…це кінець моїх кінців…

…нарешті…

…решті…

Метело Гусеник

ХХХХХХХ